Все марнота марнот, сказав Екклезіяст, все суєта,
Все суєта суєт та метушня, все марнота...
Яка ж бо користь чоловікові від всіх тих мозолів,
Що так працюючи багато він під сонцем заробив...
Відходить рід й приходить, а земля ж була́ і є пові́ки,
І сходить сонце, і заходить, і спішить у місце, встало звідки
На південь віє вітер, потім напрямок на північ він міняє
Покрутить трохи десь на місці, потім знов назад вертає
Течуть всі ріки в море, та одна́кове воно і рівень йо́го не міняється
Й назад в те місце, звідки вийшли, щоби знов текти, річки́ вертаються
Всі речі в праці і не може чоловік всього́ переказать, що є навколо,
І око не насититься побаченим і вухо всім почутим не наповниться ніко́ли
Що бу́ло, те і буде й що робилось, те й робитись буде
І но́вого нічого зо́всім вже під сонцем не прибуде
Буває дещо, про яке сказати можуть: «Це нове́, такого ще не бачили й не чули»
Та й це уже було раніш колись, в віках, що перед нами бу́ли
Немає згадки про минуле і минулих, та й про тих і те, що буде
Не лишиться вже пам'яті, - колись про все і всіх забудуть люди
І я, Екклезіяст, що удостоївсь над Ізраїлем царем в Єрусалимі бути
Надумав в серці, щоби дослідить, що ро́биться під небом й істину здобути
Бог дав заня́ття це важке усім синам людськи́м
Щоби вони ретельно, час від часу всі вправлялись в нім
І бачив я всі справи, що робилися під сонцем
І ось - все марнота́ й порожня метушня усе́ це
Криве саме́ в собі́ прямим не може стати,
А те, чого нема, - не можна рахувати
І говорив у серці я своїм отак до се́бе -
Придбав я мудрості найбільш за всіх, тут на землі, під небом
І крім премудрості пізнав я, що́ безумство є, що́ глупота́
Й пізнав, що й це гонитва є за вітром та велика марнота́
Бо у великій мудрості печалі є багато, не важливо, хто ти,
Й хто пізнання́ помножує - помножує скорботи.
|
