Коли спитали б ме́не років тридцять то́му
"Чи віриш ти у Бога?", - відповів би, - "Ні!
Людина я освічена, розумна і притомна,
Про Бога іншому кажіть, та тільки не мені!"
Коли б пізніше це питання пролунало,
Категоричною б ця відповідь вже не була́ б, -
"Можливо й є...", - таке би прозвучало, -
"Мабуть якісь там сили є добра та зла..."
А згодом я сказав би, - "Вірую, звичайно!"
"Тоді тобі покаятися треба, знаєш це?"
"Я в вірі народився, хрещений!", негайно
Дав відсіч я б і розсміявся би тому в лице.
У кожного свій шлях, й всяк сам за себе знає,
Комусь випробування Бог дає чи відкриття,
Та не байдужі Богу ті, які Його шукають,
Бо любить всіх і хоче повернути до життя.
Я дякую тобі, Господь, що Ти й мене побачив,
На Світло вивів, щоби зрозумів положення своє,
Омив в Крові Святій й дитям своїм призначив,
Дав Духа, що струмочком благодаті з серця б'є.
Відтак, я вірую в Отця, бо точно теє знаю,
Що Сина Він Свого́, в якого вірую я теж, послав,
Щоб Він помер за ме́не,
І в Святого Духа, що в моєму серці пробуває,
Я вірую у те, чого не бачу,-
Вірою ж бо в серце Бога Триєдиного прийняв.
|
