Абсурд... Де логіка, де правда?
Говорять, що з добром немовби,-
Натомість - "Іскандери" й "Гради"
І сипляться без перестанку бомби.
Від ко́го визволяти нас, питання?
Про це ніхто нікого і не просить!
Нав'язливе та збочене бажання
Розруху, горе й смерть приносить.
Руйнуються будинки, гинуть люди:
Жінки, чоловіки, маленькі діти,
Кров, дим від згарищ, плач усюди...
І це у двадцять першому столітті!
Жорстокість до людей беззбройних,
Тортури, вбивство, дикі звірства,
Немов сам сатана зійшов з безодні,
Якесь сюрреалістичне дійство...
І раптом стало актуальним
Для нас, не менше і не більше,-
"Життя чи смерть?", - питання...
Чи хто міг думати про це раніше?!
Під звук тривожної сирени
Багато з нас, хоч і не кожен
Спускались з поверхів смиренно,
Бо знали, чим закінчитись це може.
І хоч навчились розрізняти
"Приліт" від "вильоту" снаряду,
Та не давав спокійно спати
Шум потяга і стук дверей в парадній.
Чому це сталось са́ме з нами?
Чому біда прийшла на землю нашу?
Народу, що не раз спізнав страждання
Ось знов дісталась ця кривава чаша.
Чи ми грішніші всіх у світі?
Чи живемо́ від того зла найближче?
Чи Бог це зволив допустити
Бо вже не міг терпіти більше?
Цей згусток зла постав у силі,
Мов розділивши світ надвоє:
З одного боку - "сили світлі",
Навпроти - сили те́мряви лихої.
Їх пропаганда,- то вершина
Маніпуляцій та неправди
Корупція - модель незмінна,
Для підкупу політиків і влади.
Брехнею правду замінили,
Як в королівстві задзеркалля.
Чверть суші у лайні втопили,
Та видається їм все мало.
Самозакоханість й гординя,
Хіть величі без жодної підстави,
І заздрість, не́нависть тваринна
До всіх, хто іншим є у їх уяві.
Знайшлося і таких багато,
Що хмиз у те багаття клали,
Хтось несвідомо, хтось міг знати,
Про наслідки і не гадали.
Кому́сь хотілось заробити,-
Все просто,- бізнес, як і за́вжди,
Кому́сь - комфортно й тихо жити,
Про се́бе ж треба пе́рше дбати.
І ось це сталося,- прорвало,
Як з гнояка́, враз полилося,
Ті, що поближче, - полякались,
Напружитися іншим довелося.
Перед лицем біди лихої
Люд згуртувавсь чи не всім світом,-
На фоні ж чорноти́ страшної
Вже й сіре видається білим.
Хтось кинувся чим міг, допомагати,
Хтось почекати захотів ще трошки,
Хтось в паніці узявсь тікати,
Хтось - просто заробляти гро́ші.
Враз проявилося по суті,
Яким хто є, і хто чим дише
І кожному із нас вдалось відчути
Які ми справжні є, ще більше.
І ось - сакральне запита́ння,-
Що́ далі, й я́к з усім тим жити,
Це справжній виклик виживання,
То ж як від цього захиститись?
Ті пропонують - вщент розбити,
Щоб не могли і голову підняти,
Ті кажуть, просто зупинитись,
Ну просто "перестать стріляти".
Кров ллється... Світ спостерігає...
Й хоч в більшості своїй він з нами,-
Підтримує як може і допомагає...
Зло ж далі бі́ситься у люті і нестямі.
Коли скінчи́ться це - ніко́му не відомо
Яка ціна запла́титься за це безумство?
І що́ чекати нам усім по то́му?
Чи зробить висновки із то́го людство?
Велике зло зростає із дрібного,-
З непо́слуху малого Єви та Адама
Постав і Каїн, що вбив брата сво́го,
І Содом і Гомора з їхніми гріхами...
Той смерч смертельний зародився
Із хмар невір'я й грошолюбства,
З краплин неправди й лицемірства,
З облуд туману всього людства.
З малих невинних компромісів
Із совістю, мораллю, своїм тілом
Зросли людські найгірші риси,-
Що на́стіж двері для гріха відкрили.
Обплутав гріх світ, наче павутина
Десь потихеньку, як корозія з'їдає,
Десь шириться, як ракова пухлина,
Десь вмить, без шансу, убиває.
І ця війна, не є війною
Добра́ зі злом, як нам здається,
І поєдинком світла з темнотою
Вона, як нам хотілося б, не зветься.
Як в каламутних водах океану
Збиває буря в хвилях пі́ну,
Так в світі, занечищенім гріхами
Раз по́ раз вибухають війни.
Той, хто раптово помирає,
Втрачає шанси на спасіння.
Лукавий все те добре знає,-
Тому і нищить один одного людина.
Хоч Слово каже нам пророче,
Що дні останні йдуть для світу,
Благаємо Тебе́, наш любий Отче,
Щоб зупинилось це кровопроли́ття.
Зглянься на горе наше і страждання,
Прости нам беззаконня наші,
Хай ще прийде́ до покаяння
Багато душ і юних, й старших.
Вгамуй біль втрат і витри сльози,
Даруй ти́м мир в серця й потіху
Хто в простоті Тебе́ попросить,
Почуй наш крик й молитву тиху.
Ти справедливий Бог, Ти́ знаєш,-
На нас напали без причини.
Ти любиш нас, хоч часом і караєш,
Як батько люблячий свою дитину.
Яке ж те зло велике бути може!
Та зло є зло, якщо воно й мізе́рне,
І гріх, великий, чи малий, мій Боже,
Для Тебе - той, і той - мерзенні.
Дай, Отче, всім нам зрозуміти,
Що́ хочеш в тих обставинах сказати,
Навчи й допоможи так жити,
Щоб окрім Те́бе, нам нікого не боятись.
Як Ти́ не подасиш нам допомоги,
Як не благословиш нас, Боже,-
Не будемо ніколи мати перемоги,
Ні наша зброя, ні чиясь,- не допоможуть.
|
