В'їжджав Христос в Єрусалим...
"Оса́нна! Слава Богу!", - всі гукали,
Зелене ві́ття й одяг розстеляли перед ним,-
Як післанця́ від Бога, як Месі́ю зустрічали.
Сидів Він ве́рхи на осляткові малім
Ні величі, ні пихи не було у Ньому,
Скорбота лиш і смуток на лиці Святім,-
Бо знав, чекає що Єрусалим по тому.
Знав, що багато з них, пізніш, в злобі́́
"Розпни Його́!", - кричати ревно будуть
І одяг свій вже будуть рвати на собі,
Й від не́нависті бити будуть себе в груди.
В Єрусалим Він входив наче Цар царів...
Та як злочинець буде вигнаний за місто,
Й розп'ятий на хресті за кілька днів...
І Він це знав... Та не вагалось серце чисте.
Він знав, куди іде і що́ Його́ чекає,
Серця усіх Він бачив, бачив й тих,
Під ноги зараз хто Йому гіля́ччя розстеляє,
А потім зрадить. Та ще ту́т простив Він їх...
Неділя... Йде народ з святкового служіння,
Несуть "освячені" водою гілочки верби
У ко́гось на обличчі вид благоговіння,
Хтось йде, щоби́ не виділятися з юрби.
Хтось знає, що́ то значить, хтось - не дуже,
Традиція то є для ко́гось чи "святий" обряд,
Усе ж, ти маєш знати, любий друже,-
Ні користі, а ні спасіння це тобі не дасть.
Не гі́лками Христа потрібно шанувати,
А серце в покаянні розстелити перед Ним
Бо не вода "свята" тобі спасіння може дати,
А Кров Його лиш робить чистим і святим.
В'їжджав Христос в Єрусалим...
Скорботою наповнена душа Його свята,
Бо не впізнав народ, що Божий Син, - то Він.
І сльози капали з очей Христа... |
