Одна до о́дної, сніжинка до сніжинки -
Все якось непомітно білим стало
Поля, дороги і дахи будинків
Немовби вкрило біле покривало...
Інакше ніби все, - не так як вчора
Охайно, за́тишно і чисто,
Заснула вся природа у покорі,
Казковим виглядає біле місто.
Ідилія та довго не триває,-
Година,- вже й почистили дороги,
Двірник піском доріжки посипає,
Щоб люди не ламали руки й ноги.
Там вже і песик прогулявся,
Хтось кинув папірець на землю,
Автомобіль загруз і вигрібався...
Ось і кінець «зимовій акварелі».
А сонце із дощем весною
Разом довершать свою справу
І стане чорний сніг водою,
Й струмком збіжить в брудну канаву...
Як білий сніг, що випав щойно,-
Так праведність людськая,-
Прикриє бруд доріг й газонів.
Пригріє сонечко, - та чистота зникає.
Все може гарно зовні виглядати,-
І одяг й поведінка, - геть святі ми,
Та варто перед Світло Боже стати,
То виявляємося не такими.
|
