Насіння падає у землю...
Злітає з рук невтомних сіяча,
Лишаючи торбину, тимчасовую оселю,
Започатковує для се́бе но́вий вимір й час...
Сіяч старанно робить своє діло,-
У чорній борозні по нім лиш слід,
Розмірено, ритмічно, вміло,
З надією за рік отримати свій плід...
Велике поле, не охо́пить й око
Зернята розлітаються, хто де:
Те опиняється в ріллі глибо́ко,
А інше при дорозі десь впаде,
Одне ген залетить по-між каміння,
А інше - межи терну та вовчці́в,
Проте, де б не упало, то ж насіння,-
У час свій проросте в кінці-кінців.
Ось, заверши́в сіяч свою роботу,
За ним пройшлась рівненько борона́.
Хоч заливається від втоми потом,
Все ж, результатом задоволений сповна́...
Як покропив водою дощик благодатний,
Пригріло сонце, то ж за час якийсь
Зерно те потихеньку починає проростати:
Вглиб - корінець пускає, зовні - па́гін свій.
Насіння, що упало край дороги
Не встигло ще й пустить ростки́,
Як затоптали його лю́дські ноги,
Та поклювали, вбачивши із висоти, пташки́.
Ті зерна, що лягли по-між каміння,
Взялись у ріст швиденько, та вкінець,
Не мавши змоги гли́боко пусти́ть коріння,
Засохли, як пригріло сонце і подув вітрець.
Зерня́та, що між терном опинились,
Хоч на коріння мали місце і росли,
Та поруч бур'яни їх заглушили,
То ж вирости і плід прине́сти не змогли.
А решта, що посіялась у землю добру,
Під дією вологи, світла та тепла́,
Укорінялась та тягнулась стеблами угору
Й вродила у стокра́т, коли пора прийшла.
Цю притчу, як багато й інших
Ісус оповідав, як по землі ходив,
Щоб роз'яснити сутність істин вічних,
Щоб люд їх краще зрозумів.
Насіння - то є Слово Боже,
Земля, - у даному випа́дку, то душа,
Залежно, як Його сприймати можуть.
Хтось слухає й виконує, а хтось - не поспіша.
Земля біля дороги, - ті, хто Слово чує,
Та ворог з серця Його зразу ж викрада,
Тому питання, як спастись, їх не турбує,
Не здатні покаяння принести́ плода.
Як кам'янистий ґрунт, душа буває,
Коли приймає чуте зразу ж, аж горить,
Та лиш прийде спокуса, чи біда якая,-
Запал і віра десь розвіюються вмить.
Посіяне у терен та вовчці, то значить,
Що Слово в серці прийнялось й могло б рости,
Та світла Божого через багатство та душа не бачить,
Принади світу цього й клопоти їй не дають спастись.
Як для Єва́нгелії є душа відкрита,
Живеє Слово п'є, - скільки не дай,
Вона, як добрая земля, дощем полита,
Дасть в вічності прекрасний урожай.
Не полінуймося сердечну ниву розорати,
Повибирати звідти весь бур'ян та камінці,
Щоб Слово Правди нам туди прийняти
І мати плід - Небесне Царство накінці.
|
