Всяк чоловік з народження успадкував
Адамову натуру, - то ж усі ми грішні,
Та всім, які ми, люди не були би різні,
Зерня́ шукать Його́ бажання Бог поклав.
Й в яких умовах теє зе́рнятко росло,
То так з людиною й бувало,-
Чи зма́лечку вже Господа пізнала,
Чи була скорена гріхом та злом.
Та все ж, із часом, з серця глибини,
Зерно те може проростати
Через каміння беззаконня й грати
Збудивши спрагу істини і почуття вини.
Тоді людина, стомлена своїм гріхом,
Знесилена під тягарем його́ до краю
Положення і стан свій розуміти починає
Й шукає вихід - розірвати той полон.
Якщо є спрага, - то шукають джерела́,
І ходить чоловік тоді по всьому світі,
Щоб віднайти щось, щоб звільнитись,
Щоби душа полегшення знайшла.
І добре, як у щирих пошуках своїх
Людина стане на таку доро́гу,
Що з часом приведе її до Бога,
А не заплутається в інший гріх.
Бо різні філософії у світі є й вчення,
Які туману напускають людям в очі
І ті «філософи» з дороги збити хочуть
Тих, хто бажає істину пізнать.
Шукай людей, серед яких Бог є,-
Які живуть по правді і в любові,
Бо сам Творець сказав у своїм Слові,-
"Я там, де двоє-троє зібрані в Ім'я Моє́"
Й уважним будь, чи є це справді так,
Чи поступають там так само, як говорять,
Чи Божу, не свою́ там волю тво́рять,
Чи проповідують розп’ятого Христа.
Завжди дивися на Христа,- не на людей,
На них дивитись будеш - можеш впасти,
Чи не на ту дорогу стати
Й в кінці опинишся не біля тих дверей.
Як вчив і поступав Він Сам,-
То й ти так поступати маєш,
Якщо читаєш Біблію, то знаєш,-
Христа наука, власне, там.
|
