Зухвала і згорділа вщент душа,
Зіп'явшись ледь на ноги
В своїх фантазіях вологих
Себе на трон піднести поспіша.
Насінням підлості й брехні
Всіваючи свій шлях нагору,
Страждань і болю, горя,
Вирощує плоди страшні.
Забута Богом, проклята земля,
Де з покоління в покоління
На троні у віках незмінно
Володарі, що одержимі духом зла.
Царі, що самі будучи нічим,
Крадуть в усіх усе що можуть,
Історію, культуру й землю, схоже,
Не гребують забрати разом з тим.
Тримають за худобу свій народ,-
Було б що їсти,- то й доволі,
Без права вибору і волі.
Невгодні - поза стійло, чи "в расход".
Природний, так-би мовити, відбір-
Що наймерзенніше - до влади,
А сіра маса те й воліє мати.
Було так і триває до сих пір.
Як раб спромігся стать царем,-
Ще більш біда тому народу,-
Гріх і неправду питиме, як воду,
Вкінці ж зодягнеться ганьби вінцем.
І тим, що поруч, горе теж,
Бо зло зливається довкола,
Як гній й лайно згори додолу
Далеко поза своїх меж.
Той сморід сповнює усе,-
Лють, ненависть, неправда,
Пихи й хотінь "царя" заради
Розруху й смерть навкруг несе.
Немає краю тих страхіть,
Здається, дно, та знову нижче,
Воно ж біснується ще більше,
І думає, що вічно буде жить.
Та бачить й чує Бог все те,
За Ним одним останнє слово,
Немає меж Його любові,
Три чаші перед Ним проте.
І хоч заповнені украй дві з чаш,
Ті що із кров'ю і сльозами,
Одна іще неповна, - з молитвами,
Чекає бути повною свій час.
Щоби народ, що те спізнав
Впав перед Богом в покаянні,
За захистом до Нього із благанням
В молитві щирій увізвав.
Чим більш гарячих молитов,-
Скоріш наповниться та чаша,
Й почує Бог моління наші
І перестане проливатись кров.
Бог справедливий і тому
Покаране те буде зло обовязково,
У час, який не відають, раптово,
Загинуть й будуть кинуті в пітьму.
А хто надіється на Бога, для таких
Дає потіху Він і допомогу.
Мир й спокій в серці лиш від Нього
В обставинах і добрих й злих. |
