Тільки у Бозі душа моя спо́кій має,
Тільки від Нього спасіння моє
Він лиш твердиня моя, і мене́ Він спасає
Не захитаюся, при́хисток мій бо Він є.
Доки ви будете ще напирати
На чоловіка, низринуті будете вмить,
Наче стіна, що ось-ось має впасти,
Як хитка огорожа, що ледве стоїть.
Із висоти зіпхнути бажають,
Говорять неправду, вдались до брехні,
Устами ніби й благословляють,-
Та в серці у них лиш прокльони одні...
Тільки, душе моя, в Бозі покійся,
На Нього одного надіюсь лиш я
Він є твердиня й спасіння, не бійся,
Не захитаюся, Він охорона моя.
Спасіння моє й моя слава у Бозі,
Моєї Він сили міць, в Нім уповання моє,
Надійся на Нього, народе в життєвій дорозі
Йому виливай за́вжди серце своє.
Лю́дські сини всі є лиш марнотою,
Сини му́жів знатних - неправда, відтак,
Як на вагу їх покласти всіх разом, юрбою,
То важчою буде за них й пустота.
Не покладайте на здирство надії
І грабежем не пишайтеся теж,
Коли ваш маєток росте й багатіє,
До нього хай серце не тулиться все ж.
Бог раз лиш сказав, та зумів я почути
Дві речі, що в Бога є сила і теж,
Що в Тебе є, Господи, милість й тому Ти
Усім відповідно до діл воздаєш.
|
