Івана, Якова й Петра Ісус узяв
І на високу го́ру їх повів,
Преобразився перед ними, став
Світитись лик Його́ і одяг побілів.
З'явились там Мойсей й Ілля
І мали тиху бе́сіду із Ним...
Задивува́ння охопило учнів й ляк,-
Ніко́ли ще не бачили Христа таким.
"Ісус!",- вернулась мова до Петра,
Гово́рить що, й не розумів, як слід,-
"Давай поставимо тут три шатра́,-
Тобі одне, Мойсеєві, одне Іллі."
Ще як казав він, мо́рок їх покрив
"Це Син улюблений Мій є!",-
Із хмари голос їм заговорив,-
"Благовоління в Нім Моє!"
На землю кожен у страху́ упав,
Як тільки голос той почувсь...
Розвіялась імла… Ісус один стояв.
"Не бійтесь!", - їх торкнувсь.
"За те ніко́му не кажіть,"- між тим,
Як сходили з гори, Господь сказав,-
"Аж не воскресне Лю́дський Син"
То ж кожен з них у серці теє склав.
Для чого та подія відбулась тоді?
Для чого в Слові згадано про це?
Щоб, може учнів в вірі утвердить
Господь явив у Славі їм Своє лице?
Можливо й так, а може, ще
Отець у хмарі їм проговорив,
Щоб слухали Христа лише
І не шукали інших посередників.
Сам Бог підтвердив, - цей Ісус
Є тим, кого Він й мав послать,
Що істина лунає саме з Йо́го вуст,
І через Нього є спасіння благодать.
І ні Ілля і навіть не Мойсей,
Ні інший патріарх, ніхто з святих
Не захотів страждати за людей,
Й померти добровільно за їх гріх.
І зрозуміти треба з то́го головне,-
Для нас спасіння - лиш в Христі,-
Ім'я під небом є лише одне,
Яким спастися міг би я і ти.
|
