Про що розмірено шумлять дере́ва,
Про що листочок до листка шурхоче,
Що́ шелестить напівсуха трава жовтнева,
Про що їм тихо вітерець шепоче?...
Про що, збираючись летіти в вирій,
Пташки́ усім розповідають хором?
Що мають врешті на увазі звірі,
Плодами спішно переповнюючи но́ри?
Про що бубнять дощу краплини,
Зливаючи схололу землю рясно?
Чому коротші дні і довші тіні,
І сонце не таке гаряче й я́сне?
Мабу́ть, одна у всіх у них розмова,
Що день наступний холоднішим стане,
Дере́ва пожовтіють й скинуть листя знову
Що трохи ще, - і знов зима настане.
Прощаються листки один із одним,
Бо знають, що розлука близько,
Що скоро, певним днем холодним
Із де́рева їм доведеться впасти низько.
Їх там трава ніяк не може дочекатись,
Сховатись від морозів злих, що незабаром
А вітер стане лиш допомагати
Вкладатись листю щільним шаром.
Птахи́ всіх переконують завзято,
Що повернуться знову скоро,
Харчами запасаються звірята,
Щоб вижити в важку зимову по́ру.
І так із року в рік, - за літом - осінь,
Зима за нею наступає і весна по то́му...
Із часу створення триває так і досі,-
Усе живе і неживе підпорядковано закону.
Все на землі свій знає час і місце,
У Всесвіті тако́ж,- планети й зорі.
Все про Творця свідкує,- Сонце й Місяць,
Річки й озера, і ліси і го́ри.
Творцю хвалу складає вся природа,
Все, що росте і дихає, усі створіння,
Птахи́ Йому співають гімни й оди,
Господню велич проповідує каміння.
Тим більш людина, що найдосконаліша із всього,
Повинна вдячною Творцеві завжди бути,
Хваління жертви повсякчас нести до Нього
І жити свято, щоб прохання Він її міг чути.
|
