Хатина, що заповнена народом вщерть,
Серед людей Ісус, навчає та зціляє…
Ось друг, якому в очі зазирає смерть,
Пробратися ж туди можливості немає.
Ні рухатись, ні розмовляти він не може,-
Бо тіло сковане важким неду́гом,
Та переконані, - там Той, хто допоможе,
Будь-що, потрібно рятувати друга.
Потрібно щось робити чим-скоріше,-
Дорогоцінні для життя хвилини утікають!
Й знаходять рішення - вилазять на горище
І стелю над Ісусом розбирають.
Хвилина пробігає, друга
Ніхто навколо і не зоглянувся,
Як ноші з їхнім важкохворим другом
Уже опущені до ніг Ісуса.
Побачивши таку їх віру сильну
"Прощаються гріхи твої, вставай, небо́же,-
Сказав Ісус, навколо подивившись пильно,
Бо Син Людський гріхи прощати може".
Умить піднявсь розслаблений на ноги
Узяв пості́ль і з радістю побіг додому,
Подякою і славою наповнений для Бога.
Народ Творця хвалив і дивувався тому.
Про що́ історія ця, любий друже?
Не лиш про те, який Господь могутній,
А ще й про те, що теж важливо дуже,-
До Бога з вірою іди, як хочеш буть почутим.
А і про те, що коли віру щиру маєм,-
До ніг Христа і друзів і близьки́х несімо,
Як зв’язані вони гріхом й не можуть са́мі,
То нам за них просить потрібно!
Й про те, що маєм разом всі молитись
За рідних, друзів чи ще ко́го,
Самому важче до Христа їх опустити,
Носімо ноші один одного до Ньо́го! |
