Нестямний натовп книжників в злобі́ кричав,-
"Попалася в пере́любі, каменува́ть її за це!"
Тягнув хтось за волосся, в спи́ну хтось штовхав.
Вона ж покірно йшла, руками прикриваючи лице.
"Давайте приведем її до То́го, з Назарету,
Що́ скаже Він, чи ж те, що і Закон?",-
Гукнув хтось із юрби... І перелякану й подерту
Посунув до Христа ту жінку фарисейський сонм.
"Учителю, що Ти́ порадиш нам зробити з нею?",-
Насправді ж бо хотіли віднайти у Нім вину яку
Він же, схилившись низько над землею,
Не дивлячись на них, писав Собі щось по піску.
Коли ж наполягання їхнє бу́ло в тому сильне,
Підняв Він очі й їм спокійно відповів,-
"Хто без гріха, той перший хай у неї камінь кине",
Сказав отак і знову голову схилив.
Почувши це, розхо́дитися почали помалу,
Бо докоряти стала совість кожного сповна́
Один за одним розійшлись, нікого більш не стало,
Лишилась наодинці із Христом вона одна.
"Де ж ті, що звинувачують тебе́, поділись?",-
Піднявсь Ісус, як по піску писати полиши́в,-
"Ніхто не осудив тебе?", "Ніхто",- відповіла несміло
"То ж не засуджую тебе і Я, іди і більше не гріши"
Та жінка за Законом справді би померти ма́ла,
Бо явно вловлена вона була́ в пере́ступі важкім,
І те, що чинить гріх, достойний смерті, - знала...
Та милуючий Бог дає шанс на спасіння всім.
І не судити Він зійшов на землю в пло́ті,
А щоб спасти, що́ гине, й навернути всіх,
Хто відійшов від Нього, хто погруз в гріха болоті,
Зцілити немічних й зробити зрячими сліпих.
А як у нас, людей? На жаль, буває часто дуже,
Що вирок в серці винести кому́сь ми спішимо́,
Чи навіть і устами можемо кого́сь паплюжить
В наклепів та неправди одягаючись ярмо.
Чужі недоліки і про́гріхи ми легко помічаєм,
Свою ж провину й гріх побачити - великий труд
Хіба ми бездоганні, і хіба ніяких вад не маєм?
Хай й так, та справедливий хай від Бога буде суд.
Якщо і явний гріх побачиш в свого брата,
Не квапсь у серці свій виносити вердикт,
Бо може того ж вечора той на коліна стати
Й покаятися щиро й Бог його простить.
Тим більше, як не знаєш що і як напевно,
То не спіши кого́сь за те чи інше осудить
Все до дрібниць про те́бе і про ме́не
Відомо Богові, хай Він і суд зверши́ть.
То ж не судімо і засуджені не будем са́мі
Яким судом судитимем - таким засудять й нас,
Й якою мірою ми будем міряти, то й з нами
Так само Бог поступить у останній час.
|
