Не смію, Господи, ніко́го я судити,
Ні ворога, а ні тим більше, брата,
Не смію навіть й в серце допустити
Ні нарікань, а ні тим більш, прокляття.
Не смію готувати помсту в гніві
І злом на зло відповідати,
Яким би не здавався справедливим,
Лукавством перемоги досягати.
Не смію лихослів'ям, гнилим словом
Будь-ко́го "ставити на місце",
Для справи доброї немовби
Вживати методи і вирази нечисті.
Не я це вигадав, казав це Сам Ти
(Дотриматись цього́ - нелегка штука,
Навколо ж стільки зла й неправди),-
Віддати помсту й суд у Твою руку.
Що маєм ворогів своїх любити,
Їх не злословити, - благословляти.
Тобі видніш, як з ними поступити,
Кого́ спасти, а ко́го - покарати.
Як заповідь цю виконати, Боже!?
Самій людині неможливо є це,
Лиш Дух Святий в цім допоможе,
Якщо для Нього буде місце в серці.
Якщо і праведний гнів запалає,
Згашу його ще до приходу ночі.
А злість хай навіть і не підступає,
Бо в мирі з Господом я бути хочу.
Бог в Своїм гніві справедливий,
І милосердний у Своїй любові.
Чекає ще, Він довготерпеливий,
Та буде так усе, як сказано у Слові.
|
