Господь! Як хочу я, щоби спаслась моя сім’я,
Сім'єю щоб були не лиш по пло́ті, а й у ду́сі
У тому, що не так це досі, є вина й моя,
Не все роблю́ для них в свої́м до Неба русі.
Не так, як треба, часом я про Те́бе їм кажу́
Бува, і зо́всім непотрібне слово з вуст злітає,
Так мало хвилями, коли ми разом, дорожу
Так мало теплих, із любов'ю слів до них лунає.
Замало ревності є в молитва́х моїх за них
А замість милосердя справ, - слова порожні,
Не за́вжди, наче свій сприймаю їхній гріх,
І не усі невдачі та проблеми їх - моїм тотожні.
Так часто у плотськи́х турботах й суєті
Для нас не ті пріоритети розставляю й вішки,
Так часто компроміси різні допускаю у житті,
Хоч і не гріх, десь на межі, але ще трішки...
А часом в фарисейській "святості" своїй
Спішу я осудити їх, чи дати вчинкам їх оцінку
Роздратування, гнів чи навіть й о́крик злий
Я допускаю в серце чи уста й негідну поведінку.
Прости, Господь, й не дай, щоб я літеплим став,
Даруй Вогню Твоєму знов у серці розгорітись,
Щоб не жеврів,- яскраво щоби там палав,
Щоб рі́дні бачили, де йти, і Ним могли зігрітись.
Прошу, дай більше віри й сил, щоб зміг
До Тебе опустити їх через покрівлю їх невір'я
Зціли їх там та у Твоїм спасаючім вогні
Зроби спасенним дім мій й все моє "подвір'я". |