Як ми турбуємось багато про земне,
Як засобів багато витрачаємо і часу
На те, що рано чи пізніш мине,
Від чого й сліду не залишиться одного разу.
Постійно пробуваєм в клопотах за плоть,
Щоб їсти що́ було щодня і пити,
У домі нашім щоби був комфорт,
У вигляді пристойному ходити.
Працюємо багато, - треба й відпочить, -
Розваги, спорт, кіно, концерти, тощо,
Десь з'їздити, на каву з друзями сходить...
А як інакше,- то ж виснажуватись по́що?
Усі ж ми люди і живемо на землі,
Нормально нам такі турботи мати.
Дружина, можуть бути дітлахи малі,
Старі батьки... Й про всіх їх треба дбати.
Та рано чи пізніш життєвій тій ходьбі
Завершення для кожного настане.
Як не крути, не дітись нікуди́ мені й тобі,-
Одної хвилі серце битись перестане.
Навіщо про сумне? Живи собі, радій...
Не хочеться і думати про щось подібне
Є так багато планів, за́думів і мрій,
Закінчити ще стільки справ потрібно...
Проте, не все залежить тут від нас
Тому і пам'ятати за́вжди треба,
Що Бог нам дав земний цей час,
Щоби підготуватись до життя на Небі.
Піклуймося про одяг й їжу без тривог,
Це другорядне є, не забуваймо то́го,
Про нашу в цім потребу знає Бог,
І думаймо найперш ввійти у Царство Йо́го.
Живи собі, радій, бо ти пізнав,-
І око те не бачило й не чуло вухо,
Що́ Бог у вічності для тих приготував,
Виконує хто Йо́го Слово, а не тільки слуха.
|
