«Помалу, то ж дивись під ноги, сину»,-
Спостерігаю мимоволі, містом ідучи,
Як мама молода вгамовує свою дитину,-
«Давай, візьму за руку, тихо, не кричи!»
Воно ж мале біжить десь, рветься, утікає,
То тут, то там залізе, голова - на всі боки́,
Аж поки не впаде, злякається,- тоді волає,
Шукає зразу маму, й сльози ллє гіркі...
Матуся пригорне малого, приголубить,
Не дорікне, - лиш поцілує, де болить.
Дитя принишкне, схилиться на груди,
Лиш носиком сопе і мовчки вже сидить.
Буденна річ, але на роздуми наводить, -
Якщо дитя ти Боже й народився ти згори́,
Якщо ти той, хто у Христовім світлі ходить, -
Слухняним будь Отцеві й Йо́му підкорись.
Зростати треба в вірі, в Слові пробувати,
Щоб немовлям не бути у духовному житті,
Щоб не хитатись від вітрів лжевчень, а знати,
Де шлях той, що у Небо зможе довести.
І першую любов теж пам’ятать потрібно,
Коли ти тільки-но зустрівся із Христом,
Й, немов дитя, довірився Йому так сильно,
До ніг Його поклавши свій тягар з гріхом.
Дорослим й немовлям у вірі одночасно бути
Потрібно, щоб у сонмі цього світу голосів
"Дай руку та іди за Мною", як й впадеш, почути
Ісуса голос, встати й далі йти, як Він учив.
|