Не вірити у Бога, - хоч не хоч, теж віра
У ідолів, яких «Ніщо й ніко́го» звуть,
Й кумирів різних кількості немає міри,
Чому завгодно люди шану віддають.
Таких, що їм вклонялись древні люди
Нема, хоч часом можна ще знайти,
Проте багато різних є речей повсюдно,
Які предметом поклоніння є простим.
Ідолопоклонство чинять не лише погани,
Там ясно, - є бовван, то й є кому служи́ть,
На жаль, це допускають й християни,
Що є спасенні, можуть навіть говорить.
Той служить, як він каже сам, - мистецтву,
Хтось каже, що науці присвятив життя,
Спорт, полювання й кажучи́ відверто,
Цим ідолом робота може бути й власне Я.
Та найпотужнішим сьогодні в світі
Як і колись, є ідол, що мамо́ною зовуть,
У його сіті часто попадають й Божі діти,
Що Бога забуваючи, у розкошах живуть.
Бог може і матеріально нас благословляти,
Та як наповниться добробутом наш дім,
Тоді за серцем треба дуже пильнувати,
Щоб це не ставити за сенс в житті своїм.
Щоб не закрив достаток нам усе собою,
Щоб не відсунувся на задній план наш Бог,
Щоб пам'ятали, - все дано́ Його́ рукою
І вдячними були́ за кожний подих й крок.
Не можна двом пана́м у службі догодити,
Бо у зане́дбанні все ж буде хтось із них.
Не можна Богу та мамоні в той же час служити,
Буть одночасно вірним Богу і чинити гріх. |
