Цар вежею свого́ палацу походжав,
Від Вавилону величі аж серце мліло,
У захваті великім сам в собі сказав -
"Моя потуга і рука усе оте створила!"
Та голос пролунав у тую ж мить:
"І розум й царство забираються від тебе,
Сім років будеш серед звірів жить,
Бо є від Бога всяка влада тут, під небом".
Як говорив раніше йо́му Даниїл юдей,
Так й сталося в одну хвилину,-
І був відлучений він від людей,
І їв траву, як віл, й став як тварина.
Подій, більше чи менш подібних цій
Історія людська́ немало знає,
Бог в милості і справедливості своїй
Тих, хто в гординю зодягнувсь, смиряє.
Як з Навуходоно́сором тоді було,
Не всім царям-тиранам далі пощастило -
Бог повернув на трон і відмінив те зло,
Побачив царське серце, що упокорилось.
Гординя - матір всіх гріхів,-
Ще при закладинах усесвіту, спочатку
Найдосконаліший із херувимів захотів
Самому Богу Саваоту рівним стати.
Проти Творця свого́ пішов на бунт,
На землю з неба скинутий був врешті.
Із сонмом ду́хів злих і нині тут
Він намагається побільше люду зве́сти.
Від гордості людина швидко забува,
Хто дав здоров'я їй, багатство, владу,
Сама, мовляв, в житті усьо́го досягла,
Ні Слово Боже не указ їй, ні поради.
Де гордість, - там байдужість до біди,
Там заздрість є до успіху чийогось,
Жорстокість у досягненні мети,
Зневага, пиха й зверхність до усього.
В гордині не побачиш власні помилки,
Розчулитися серце горде теж не вміє,
Не вміє каятись й сповідувать гріхи...
Супроти свого Я йти гордий не посміє.
То ж, друзі, чим гордитись нам?.
Що доброго у тебе є, що не від Бога?
Ти маєш силу, розум, ще щось там?
Він дав тобі все це, то подарунки Йо́го!
Не буде в серці хай гордині, ні її ознак,
І всяк свій дух перед Творцем смиряє,
Противиться Бог гордим, та однак -
Смиренним - благодать Він посилає. |
