Стояло в храмі на молитві двоє...
В серцях до Бога кликали обоє.
Вуста лиш їх беззвучно ворушились,
Ніхто не чув, про що вони молились...
Один із них казав таке в собі:
"Мій Боже, щиро дякую Тобі,
Що вибрав мене з-поміж люду цьо́го
Недоброго, лихо́го й злого.
Такого як он той, що тут стоїть,
Такого грішника не бачив світ!
Чи має право він тут взагалі стояти,
О, Господи, Ти ж маєш все це знати!
Я дякую, що не такий як він давно,-
Не лихословлю, не курю, не п'ю вино,
Ходжу до церкви й причащаюсь регулярно
І жертвую, й співаю в хорі, кажуть, гарно..."
Розчулення сльоза скотилась з ока...
А другий сам себе́ картав жорстоко,
Притислись у безсиллі руки до грудей,
Потоки сліз текли з його́ очей...
"Помилуй мене, - линуло благання, -
Бо грішний я й достоїн покарання!"
Утерши очі, підняли́сь з колін обоє,
Та розійшлися кожен в мирі та спокої.
Дві жертви, дві молитви перед Богом,-
Одна проста, і друга - довга та розлога...
Обидві ніби щирі перед Ним,
Та чи обидві будуть прийняті Святим?
Той грішник більш оправданим пішов,
Бо винним перед Богом він себе знайшов
І каявся, а другий, навпаки,-
Себе вихвалював на всі боки...
Так Слово каже, так Христос сказав,
Щоб кожен з нас запам'ятав,-
Хто звищує себе - приниження він буде мати,
Себе ж принижує хто - буде той піднятий.
|
