Усяке дерево,- то корінь, стовбур й крона-
Усі без винятку дере́ва складові́ ці мають,
Хоч видів їх багато, що й злічить не можна.
І кожна з цих частин за щось відповідає.
Ось крона, що зеленим листям грає,
Буває, що й плодів на ній багато.
Он стовбур із гілля́м, що все оте тримає,-
Його скелетом де́рева сміливо можна звати.
Є корінь, зовні хоч його́ й не видно,-
Не дасть він дереву упасти, він його основа
І постачає воду та усе, що дереву потрібно,
Щоби рости й приносити плоди щороку но́ві.
Нема одна́кових дерев,- усі вони є різні
І на одному дереві одна́кових листків немає.
Одні плоди приносять ранні, інші - пізні,
Залежно, де і на якому ґрунті дерево зростає.
Ось дуб, що зеленіє одиноко в полі -
Могутній стовбур в нього та розлога крона,
Струнким рядком біля шляху́ стоять тополі,
Над ними з криком носяться воро́ни.
А ось верба в печалі над водою нахилилась,
Немовби ко́си, в воду опустила ві́ття,
Одна до одної у лісі сосни притулились,
І догори всі гоняться, де більше світла.
У де́рева, що має вдосталь світла та свободи
Зазви́чай крона пишна й грубий стовбур.
Та все ж, щоб всто́яти у бурі та негоді,
Коріння в нього має бути дуже добре.
Ті ж, що ростуть гурто́м, у лісі чи у га́ї
Як правило, тоненькі та проте, високі
І сильний вітер їх навряд чи поламає,-
Боро́нять один о́дного і корінь їх глибокий.
Порі́вняння з дере́вами нерідко роблять,-
І гарно, і правдиво виглядає це доволі:
Отой міцний, неначе дуб, говорять,
А та струнка й висока, кажуть, як тополя.
Метафору розширити ще глибше можна,-
Як крона у людини - її зовнішність та тіло,
І стовбуру характер є людський тотожній,
А дух з корінням порівняти можна сміло.
Зелена крона не обов'язково гарантує
Наявність доброго й смачного плоду,
А міць і глибину коріння дерево відчує
Лише під час вітрів потужних у негоду.
Якщо коріння наше п'є з живих потоків,
Не з поверхневих вод болота цього світу,-
Міцне, здорове воно буде і глибоке,
І не впадем, і буде плід, і будем зеленіти.
|
