Побачивши народ, на го́ру Він піднявсь.
Й як сів, то підійшли Його ученики
І Він відкрив уста Свої й почав
Навчати, промовляючи до них слова такі:
«Блаженні, хто у ду́сі вбогім пробуває,
Бо Царство є Небесне їх.
Блаженні ті, хто сльози проливає,
Не забариться бо потіха для таких.
Блаженні ті, які покірні є,
Бо вони землю успадкують.
І ті, що прагнуть правди все життя своє,
Бо вдовольняться і насичення відчують.
Блаженні ті, що милосердні для усіх,
Помилування ж бо й їм назначать.
Блаженні ті, що чисті у серцях своїх,
Бо будуть вони Бога бачить.
Блаженні ті, що миротворцями їх звуть,
Синами Божими таким належить стати.
Блаженні ті, кого за істину женуть,
Бо і такі Небесне Царство будуть мати.
Блаженні ви, як будуть зневажати вас,
Ганьбити й гнати ради імені Мойо́го,-́
Радійте – буде нагорода в Небі у свій час,
Пророки, що раніш були́, зазнали то́го ж.
Ви - сіль землі, і як бува, звітріє сіль, -
Солоною уже не стане, - треба викидати.
Ви - світло є для світу. Видно звідусіль,
Як на вершині місто, йо́му не сховатись.
І як запалить свічку хто у домі, то по тім
Не ставить під посудину її і не ховає,
А ставить на свічни́к, щоби́ світила всім,
Зазви́чай, коли темно, саме так буває.
Хай світить й ваше світло на весь світ,
Щоб люди бачили всі ваші добрі справи,
Щоб через вас могли свої серця відкрить
Й Небесному Отцю воздати славу." |
